«Для переважної більшості українців перемога над нацизмом – знаменна подія та велике свято. І так вже 75 років поспіль. Але лише протягом останніх десятиліть, – а особливо крайніх п’яти років – ми поступово звільняємось від стереотипів радянської пропаганди. Стали дивитися на історію Другої світової не крізь російські криві дзеркала, а власним неупередженим поглядом. Гриф “секретно” знято з багатьох фактів, які Кремль тримав від нас за сімома печатями… А від власного російського народу – приховує і досі. Війну проти України та українців сталінський СРСР провадив ще у тридцятих роках, коли мільйони наших співвітчизників загинули під час Голодомору; коли винищено інтелігенцію: коли сотні тисяч людей вбито або заслано до Сибіру.

Пам’ять про ці злочини має стати частиною пам’яті Європи і всього людства, бо тільки тоді стане можливим розуміння причин союзу Гітлера і Сталіна – двох, здавалося б, непримиренних ідеологічних ворогів. На першому етапі війни Радянський Союз був союзником нацистів і разом з ними поділив Європу на сфери впливу. А після звільнення від нацистів і аж до поразки СРСР у холодній війні регіон залишився під радянською окупацією. Знадобилися десятки років і не одне повстання, і не одна революція, щоби визволитися від «визволителів». Йдеться і про Будапешт-56, і Прагу 68, і про польську «Солідарність» 1980–81 років і про оксамитові революції кінця вісімдесятих, і Грузію-2008, і Україну тепер».

«Друга світова війна навчила нас дуже важливому уроку. Ми зрозуміли, що свобода не є безкоштовною, а травень 1945 року не приніс свободу всій Європі. Після війни, завдяки керівництву США, ми взяли на себе зобов'язання, що ці жахи більше ніколи не повторяться й ніколи не залишаться непокараними. Відповідно, ми змогли побороти сили тиранії й фашизму, але при цьому ми їх не цілком стерли з лиця землі. Міжнародна система була побудована для того, аби діяти як сила стримання, щоб попередити автократів або диктаторів, щоб вони не виступили знову. Але нещодавно ми забули ті попередження, що дала нам історія. Американське політичне та ідеологічне лідерство наразі відсутнє. Керівництво Росії намагається переписати або навіть фальсифікувати історію Радянського Союзу і війни. Зокрема, того Пакту, що було укладено у 1939 році з нацистами».

«У травні 1945 року тріумф і трагедія були тісно пов'язані між собою. Найбільш очевидною причиною для цього є те, що одного з двох найбільш нелюдських тоталітаризмів у людській історії – гітлерівську Німеччину було щойно переможено. Інший з них – сталінський Радянський Союз виявився одним з переможців. І не лише переможцем, а здатним розширити свою імперію за будь-які осяжні межі вглиб Центральної Європи. Я особисто лише після 6 років у Брюсселі зрозумів наскільки складним для європейців є осягнути трагедію Ялти, наслідки пригнічення, депортації та спотворення половини континенту все ще триває і сьогодні. Інший трагічний елемент стосується того, що спершу не явно, а приховано, а в останні роки дедалі більш відкрито святкування Дня Перемоги йде пліч-о-пліч з відвертим та відкритим виправданням Пакту Молотова-Ріббентропа у 1939 році. За кремлівським наративом цей сумнозвісний Пакт між двома смертоносними тоталітарними імперіями в історії був більш ніж тактична необхідність. Це був також союз проти ліберальної демократії, проти Заходу. У Москві сьогодні відзначення 8 травня 1945 використовується для легітимізації відкритої та гібридної агресії проти України з 2014 року. Кремль використовує три речі для досягнення своєї мети і всі вони мають схожі риси з 1939 та 1945 роками. Перша з них – це порівняння сьогоднішньої України з фашизмом, що не лише применшує сутність справжнього фашизму, але і відволікає увагу від чогось схожого на фашизм, який живе і розквітає у самій путінській Росії і в тих право радикальних течіях, які сьогодні підтримуються Кремлем. Це обвинувачення проти України є особливо безглуздим особливо сьогодні. Якщо згадати про всі страждання, яких зазнала Україна протягом Другої світової війни. Друге. Кремль використовує елемент допомоги етнічним росіянам для погроз, тиску та нападу на сусідів Росії. І це не лише Україна. Як ви пам'ятаєте, саме цей аргумент було використано для того, аби здійснити напад та анексувати східну частину Польщі у 1939 році. Третє. Він зрештою не визнає існування України як держави точно як у 1939 році не визнавалося існування Польщі як держави».

«Кремль докладає дуже багато зусиль до того, аби стерти частину історії. Хочеться, щоб люди пам'ятали: причина, з якої почалася ця війна, пов'язана з природою цих режимів – нацистського в Німеччині та сталінського в Радянському Союзі. Вони вважали місцеві репресії абсолютно виправданими, агресію проти сусідів, домінування, війну – справедливими. Сьогодні ми бачимо подібну ситуацію, коли Росія стала більш автократичною, але при цьому стала ще більшим агресором проти власних сусідів. Це стосується захоплення Криму, війни на Донбасі; окупації Абхазії та Південної Осетії, підтримки сепаратистського режиму в Придністров'ї. Поки ми думаємо про вплив коронавірусу та як ми можемо з цього вийти, існує велика небезпека, що авторитарні режими вийдуть у цей постпандемічний світ із новими апетитами та, можливо, певними перевагами».