Закінчення Другої світової війни в Європі мало фундаментальний вплив на картину повоєнного світу: з одного боку – означало мир, якого прагнули мільйони людей, з іншого, внаслідок домовленостей у Ялті, – великий переділ Європи, з трагічними для Центрально-Східної Європи наслідками та нове протистояння – Холодну війну, яка завершилася щойно півстоліття по тому. Падіння комуністичної системи витворило потужну позитивну енергію серед народів Центрально-Східної Європи, що заповзялися відновити незалежність своїх країн і побудувати на демократичних засадах нову політичну систему. У цих країнах прийшов також час на переосмислення найновішої історії, яке було зорієнтоване водночас і на європейський зразок примирення, і на трагічний воєнний та повоєнний досвід регіону.

Західна Європа, об’єднуючись, будувала свою ідентичність на пам’яті про ІІ світову війну і про Голокост, на розрахунку з нацизмом, але передовсім – на переконанні, що лише відновлення базових цінностей: демократії, пошани для людського життя, прав людини, толерантності і солідарності, можуть покласти край війнам, принаймні на її території. Натомість у країнах соціалістичного табору пам’ять про війну була строго регламентована й підпорядкована ідеологічним цілям – з одного боку витворенню міфу “Перемоги”, з іншого – протистоянню в Холодній війні, де давні коаліціанти стали непримиренними ворогами. Міф про Велику вітчизняну війну витіснив міф Великої соціалістичної революції, що був основоположним для СРСР, і став новим кумиром. У цьому міфі не було місця ні для демократичних цінностей, ні для примирення, ні для іншого – не-героїчного наративу. Під забороню була правда про воєнні втрати, правда про союз СРСР з ІІІ Рейхом протягом 1939–1941 років та співучасть і співвідповідальність СРСР за розв’язання Другої світової війни, правда про загарбання Москвою територій кількох центрально-європейських країн, врешті-решт правда про радянські воєнні злочини й злочини проти людяності, серед яких депортація кримських татар та інші повоєнні депортації, що по сьогодні залишаються незагоєною раною для багатьох громадян в Україні й поза Україною сущих.

Після падіння комунізму і розвалу СРСР тільки в деяких країнах Центрально-Східної Європи почалися розрахунки з тоталітарним минулим, спроби переосмислення нав’язаного комуністичною системою погляду на Другу світову війну. Характерно, що лише в цих країнах можна говорити про більш–менш тривкі демократичні переміни.

За 75 років після завершення ІІ світової війни ми бачимо однобічні намагання Росії повернути старий радянський міф і нав’язати саме це бачення цілому світові. Російські лідери заповзялися переписувати історію не лише для того, щоб повернути старий міф; вони намагаються легітимізувати сучасні імперські прагнення Російської Федерації. Досвід останньої російсько-української війни, збройний етап якої почався у 2014 році, показав, що для Путіна маніпулювання історією є першою стадією гібридної війни. Сьогодні її мішенню став увесь центрально-східноєвропейський регіон.